7 характеристик кризи трьох років

                           7 характеристик кризи трьох років

1.    Негативізм. Дитина відмовляється взагалі підкорятися певним вимогам дорослих. Головний мотив дії – зробити навпаки, прямо протилежне тому, що йому запропонували.

2.    Вередливість. Це реакція на своє власне рішення. Вередливість полягає в тому, що дитина наполягає на своїй вимозі, на своєму рішенні. Впертість не слід плутати з наполегливістю, завдяки якій дитина досягає бажаного. Вперта дитина наполягає на тому, чого їй не так і хочеться, або й зовсім не хочеться, або давно розхотілося.

3.    Гонорливість. Це протест проти порядків, які існують вдома. Дитина наполягає на своїх бажаннях і невдоволена всім, що їй пропонують і роблять інші.

4.    Свавілля. Стремління до емансипації від дорослого. Дитина хоче робити й вирішувати все сама. Це позитивне явище, але під час кризи гіпертрофована тенденція до самостійності призводить до свавілля, вона часто неадекватна можливостям дитини і спричиняє додаткові конфлікти з дорослими.

5.    Знецінювання. Йде знецінення старих правил поведінки. Дитина може почати сваритися, кинути або поламати улюблену іграшку.

6.    Протест-бунт. Він проявляється в частих суперечках з батьками.

7.    Деспотизм. У сім’ї з однією дитиною може з’явитися деспотизм. Дитина жорстоко проявляє свою владу над дорослими, що оточують її, диктує, що вона їстиме, а що – ні, може мама йти додому чи ні. Якщо в родині декілька дітей, то замість деспотизму можуть виникнути ревнощі.

Наприкінці раннього віку виникає феномен «Я сам» означає не тільки виникнення зовні помітної самостійності, а й водночас відділення дитини від дорослого.

Проходячи таку складну перебудову, дитина може набувати певних відхилень у своїй поведінці, тому слід знати про них і вчасно реагувати на ці зміни. Раннє виявлення негараздів та їх подолання у діях дитини допоможе збереженню її психічного та фізичного здоров’я.  

 

Джерело: інтернет-ресурс.

Консультація для батьків "Особливості нервово-психічного розвитку дітей раннього віку"

 

Особливості нервово-психічного розвитку

дітей раннього віку

 

     Період від одного року до трьох характеризується низкою особливостей. Цей період відповідає інтенсивному темпу розвитку – і фізичному, і нервово-психічному. До кінця третього року життя дитина оволодіває всіма основними рухами(ходьба, біг, повзання, кидання в ціль), рухами кисті і пальців, діями з предметами, мовленням, набуває певної самостійності і намагається її відстоювати.

     Надзвичайна ранимість і вразливість організму, нервової системи, психіки малюка є наступною особливістю процесу його розвитку. Швидкий темп розвитку є можливим лише за великої пластичності всього організму і пластичності нервової системи та психіки дитини.

      Вища нервова діяльність дітей раннього віку характеризується неврівноваженістю основних нервових процесів: процеси збудження переважають над гальмуванням. Дітям легше щось зробити, аніж утриматись від дії, їм складно очікувати. Також не можна вимагати від малят швидкого припинення дій, миттєвого реагування на певні заборони чи накази, оскільки вони неспроможні до цього через слабку рухливість нервових процесів. Тому дитину необхідно спрямовувати на наступні події, враховуючи певну відстроченість у реакціях.

     У перші роки життя значною є взаємозалежність і єдність фізичного і психічного розвитку. Наприклад, погіршення здоров’я позначається на ставленні до навколишнього; знижується сприйняття, при тривалому захворюванні діти втрачають набуті вміння, мовленнєві і рухові навички. У цей період від настрою дитини залежать не лише її фізичний, а і психічний розвиток, а збереження її бадьорого стану, переживання позитивних емоцій є завданням близьких дорослих.

      Емоційність та імпульсивність поведінки. Особлива емоційність сприймання навколишнього світу є ще одною характерною рисою психіки дитини раннього віку. Своєрідність ставлення маленьких дітей до довкілля полягає в їх пристрасності, імпульсивності, нестійкості емоцій.

Консультація для батьків "Схвалення має бути конкретним"

 

Консультація для батьків

Схвалення має бути конкретним

 

Часто батьки бояться «перехвалити» свою дитину, щоб вона не стала самозакоханою, впевненою в тому, що на світі є тільки вона  та її потреби. Ви можете не просто казати «ти чудовий», «ти найкраща». Хваліть за конкретні дії: «Чудово, що допомогла помити посуд, а то я б ще довго не могла відпочити», «Спасибі, що сам зібрав портфель».

Не варто хвалити тільки за «великі» справи. Вчіть дітей радіти й цінувати маленькі успіхи теж. Ви можете ввечері разом обговорювати, що гарне й радісне відбулося за день, завести щоденник успіхів, придумати разом, як ви відзначатимете, що дитина змогла впоратися з чимось уперше у своєму житті.

Між крайнощами «хвалити якомога частіше» і «не хвалити» є компромісний варіант: давати детальний зворотний зв’язок. Тобто замість однакового постійного «Молодець» пояснювати, що саме і чому вдалося, які від цього у вас почуття.

 Наприклад: «Ти намалював чудові квіти, так добре підібрав кольори — дуже яскраво і радісно, у мене аж настрій покращується, коли я на них дивлюся». Або ж «Ти погладив нашу кицю так лагідно і обережно, що вона не втекла, як завжди, а сама шию підставляє, їй приємно. І мені радісно це бачити».

      

Часто дітям важко сказати, за що вони могли б похвалити себе сьогодні чи що відбулося хорошого. Вони губляться, говорять, що нічого такого хорошого, що варте схвалення, не зробили. Тільки поступово з’ясовується, що вони допомогли другові, вдало зіграли у гру, дістали хорошу оцінку, швидше, ніж зазвичай, змогли зібратися, побачили особливо красиве дерево і мають ще багато гарних вражень та справ. Просто вони не звикли зважати на те хороше, що вони зробили.

У деяких ситуаціях, особливо коли відносини між батьками і дітьми стали вже дуже напруженими, батькам важко буває помітити щось гарне в дитині, хвалити її.

Наприклад, дитина не робить вчасно уроки. І починається важка війна нагадувань, критики, погроз з боку батьків і опору, відмов, істерик чи просто ігнорування з боку дитини.

Ви можете спробувати змінити стратегію – запитати, що цікавого відбулося за день, помітити щойно побудовану модель машинки чи новий малюнок, складені речі, просто обійняти дитину, розповісти щось про свої справи. Можливо, з перших ваших спроб вона і не почне ставитися до уроків відповідальніше, але це буде кроком до добрих відносин, що дадуть шанс розв’язати проблему.